КРАСИЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Міста, як і люди,
мають своє неповторне обличчя, свій характер, своє життя, свою історію. Таким є
і місто Красилів на Хмельниччині, де в чудовому парку стоїть Красилівський
професійний ліцей, приміщення якого колись було величним маєтком Миколая Сапєги, власника Красилова. Стіни
палацу пам’ятають епохальні події в історії краю, і відлуння давнини дають нам
зрозуміти велич тих хто тут жив і творив.
Будівництво у
Красилові римо-католицького костелу та палацу було розпочате у 80-ті рр. XVIII ст. за ініціативи тодішнього
власника Красилова Франціска-Ксаверія Сапєги (сина Ігнація Сапєги, воєводи
Мстиславського). Франціск-Ксаверій Сапєга, як і всі попередні власники
Красилова, у містечку не жив. Він був воєводою смоленським, а далі – мерецьким.
Миколай Сапєга (1779-1843) |
В 90-х роках 18 ст. в Красилові
змінюється власник. Ним стає середній син
Франциска – Ксаверія, Миколай Сапєга, мальтійський рицар, полковник
французької, а потім і російської армії, волинський маршалок. Відомий ще один
дуже цікавий історичний факт, який свідчить, що один з перших власників маєтку
в Красилові Миколай Сапєга був не лише полковником французьких військ, а й
особистим камергером в самого імператора Наполеона І. На перших порах він
інтенсивно продовжив розпочате ще його батьком будівництво в Красилові
римо-католицького костелу та палацу. Костел вступив у дію в 1795 р. як філія
Кульчинського костелу. Палац Миколай Сапєга закінчив будувати на початку 19 ст.
(у перше десятиліття 19 ст.). У своїх щоденниках князь Леон Сапєга, який ще
дитиною в 1812 році відвідав свого родича Миколая, зазначає, що був у Красилові
і споглядав «гарний палац і парк».
Беззаперечним
фактом залишається й те, що під палацом, ще за Миколая Сапєги було споруджено
підземний хід, який вів аж до римо-католицького костелу.
Кожен, хто завітає до
будівлі,зможе оглянути його.
На жаль, добудова палацу – це останні
успіхи Миколая Сапєги в господарській діяльності. Надалі він так хазяйнував у
Красилові, що до 1814 р. заборгував кредиторам таку суму грошей, що навіть усі
його маєтки коштували менше.
За рішенням суду власність князя
у Красилові була передана у коліокаційну власність його кредиторам згідно
старшинства за табелем його боргів. Найбільша частка дісталася дружині Миколая
Ідалії Сапєжиній (в дівоцтві - Потоцькій). До речі, Ідалія Потоцька була
донькою одного з найвідоміших польських графів Станіслава Потоцького, який
заклав свого часу в Умані чудовий парк Софіївка. А мати Ідалії, Жозефіна Амалія Мнішек, була прямим нащадком
відомої Марини Мнішек, дружини Лжедмитрія Першого, в роки смути в Росії початку
XVII століття.
У 1840 р. кн.. Ідалія передає всі
свої права, як заставні, так і коліокаційні, дочці, теж Ідалії, яка незадовго
до того, у 1837 р., вийшла заміж за колезького радника Костянтина Чорбу.
Є історична
згадка про те, що «Чорби якийсь час жили в Красилові в палаці, затіненому
віковими липами і оточеному красивим на той час парком». У 1837 р. енергійний та
підприємливий Костянтин Чорба розпочав будівництво у Красилові найбільшого
підприємства – цукроварні. Вже у 1842 р. цукроварня дала першу продукцію. По
смерті Ідалії Чорби (дані про дату її смерті досить суперечливі: 1861 р.,
середина 60-х років 19 ст.) викупний акт фіксує нових власників її маєтку:
дітей Ідалії – Костянтина, Яна і Марію.
На
кінець ХIХ ст. новим власником
виявився дуже багатий польський поміщик Емерик Северинович Маньковський
(1826-1913). Е.Маньковським було засновано ряд дитячих притулків, в т.ч.і в
Красилові. Утримувався красилівський притулок на кошти родини Маньковських.
Кароль Маньковський |
Емерик Маньковський |
Емерик (старший) Маньковський передав красилівську маєтність сину, Емерику. Емерик-молодший народився у 1856 р.; одружився з Марією Ярошинською, теж дуже заможною, мав з нею двох дітей: Кароля, 1895 р. народження та Юзефа, 1904 р.н. Коли саме Емерик-старший передав красилівську маєтність сину, нам не відомо. Але на початку 20 ст. власником у Красилові був Емерик-молодший. Але у 1909 р. він помирає. Останніми власниками цієї маєтності були його сини Кароль і Юзеф. До повноліття старшого з них опікувалася маєтком їх мати Марія, яка постійно проживала в Красилові. То ж і збереглася в людській пам’яті саме вона – пані Маньковська – як власниця цукрового заводу та гарного палацу.
Революція і громадянська війна наклали
темний відбиток на садибу Маньковських. Жителі містечка ласо позирали у бік
колишнього панського маєтку, прикидаючи, чим саме там можна поживитися. Але
завдячуючи тому, що у Красилові був створений польський легіон, який стояв на
цукровому заводі (для захисту цукрового
заводу і польського населення), розподіл землі й подальше розграбування маєтку
в грудні 1917-січні 1918 р. відбулися не
так інтенсивно, як це було в більшості маєтків Красилівщини. Та все ж маєток
було пограбовано,а доля Марії Маньковської, дворянки з великим серцем і доброю
душею, що опікувалась дитячими будинками,стала драматичною.
За однією з версій пані Маньковську розстріляли більшовики в 1919 році. Існує також версія, що Марія Маньковська все
ж врятувалася від небезпеки, завчасно виїхавши в Польщу. Але всі ці версії й
надалі залишаються нерозгаданою таємницею останніх днів цієї величної жінки,
яка залишила в памяті нашого містечка та краю світлий слід.
В 90-х, деякий період доглядала за бабусею, їй тоді було вже 100 з лишнім років, дуже любила слухати її розповіді.
ВідповістиВидалитиБатько Емілії мав свої майстерні, де виготовляли сита та решета, трохи землі (від вул.Левадна до вул.Яблунева). Сім'я мала дружні стосунки з Марією Маньковською. Міля була приблизно ровеснецею Кароля, вони дружили, але їй більше подбалось няньчитись з меленьким Юзефом. Нажаль, чомусь у Вікіпедії написано, що Юзеф помер у 1904 році (думаю це помилка), у вас, думаю, що правльно - це рік народження.
Баба Міля рано лишилась без матері, розповідала, що пані Маньковська була дуже доброю і лагідною до неї. Багато доброго робила для міста та її мешканців, опікувалась сиротами. Марія Маньковська дуже любила троянди. Емілія згадувала, що найбільшим щастям для неї було, коли Маньковська брала синочків і вони разом йшли до оранжереї з трояндами. Крім того ще була теплиця, де вирощували зелень та огородину. А ще розповідала, що підземний тунель від маєтку до Костела був доволі великий, там вільно проїзджала бричка.
Коли почалась революція, Маньковській з дітьми вдалось виїхати з України до Польщі. Не пам'ятаю точно, здається десь у 70-80х роках в Красилів приїздив онук Маньковської, він знайшов і навідав бабусю Мілю. Нажаль, дуже мало інформації залишилось.