КРАСИЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

КРАСИЛІВСЬКИЙ ПАЛАЦ. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Міста, як і люди, мають своє неповторне обличчя, свій характер, своє життя, свою історію. Таким є і місто Красилів на Хмельниччині, де в чудовому парку стоїть Красилівський професійний ліцей, приміщення якого колись було величним маєтком  Миколая Сапєги, власника Красилова. Стіни палацу пам’ятають епохальні події в історії краю, і відлуння давнини дають нам зрозуміти велич тих хто тут жив і творив.

Будівництво у Красилові римо-католицького костелу та палацу було розпочате у 80-ті рр. XVIII ст. за ініціативи тодішнього власника Красилова Франціска-Ксаверія Сапєги (сина Ігнація Сапєги, воєводи Мстиславського). Франціск-Ксаверій Сапєга, як і всі попередні власники Красилова, у містечку не жив. Він був воєводою смоленським, а далі – мерецьким.

                       

Миколай Сапєга (1779-1843)   

Красилівський маєток (світлина 1914 року)

В 90-х роках 18 ст. в Красилові змінюється власник. Ним стає середній син  Франциска – Ксаверія, Миколай Сапєга, мальтійський рицар, полковник французької, а потім і російської армії, волинський маршалок. Відомий ще один дуже цікавий історичний факт, який свідчить, що один з перших власників маєтку в Красилові Миколай Сапєга був не лише полковником французьких військ, а й особистим камергером в самого імператора Наполеона І. На перших порах він інтенсивно продовжив розпочате ще його батьком будівництво в Красилові римо-католицького костелу та палацу. Костел вступив у дію в 1795 р. як філія Кульчинського костелу. Палац Миколай Сапєга закінчив будувати на початку 19 ст. (у перше десятиліття 19 ст.). У своїх щоденниках князь Леон Сапєга, який ще дитиною в 1812 році відвідав свого родича Миколая, зазначає, що був у Красилові і споглядав «гарний палац і парк».

      Беззаперечним фактом залишається й те, що під палацом, ще за Миколая Сапєги було споруджено підземний хід, який вів аж до римо-католицького костелу.

Кожен, хто завітає до будівлі,зможе оглянути його.

     На жаль, добудова палацу – це останні успіхи Миколая Сапєги в господарській діяльності. Надалі він так хазяйнував у Красилові, що до 1814 р. заборгував кредиторам таку суму грошей, що навіть усі його маєтки коштували менше.

За рішенням суду власність князя у Красилові була передана у коліокаційну власність його кредиторам згідно старшинства за табелем його боргів. Найбільша частка дісталася дружині Миколая Ідалії Сапєжиній (в дівоцтві - Потоцькій). До речі, Ідалія Потоцька була донькою одного з найвідоміших польських графів Станіслава Потоцького, який заклав свого часу в Умані чудовий парк Софіївка. А мати  Ідалії, Жозефіна Амалія Мнішек, була прямим нащадком відомої Марини Мнішек, дружини Лжедмитрія Першого, в роки смути в Росії початку XVII століття.

У 1840 р. кн.. Ідалія передає всі свої права, як заставні, так і коліокаційні, дочці, теж Ідалії, яка незадовго до того, у 1837 р., вийшла заміж за колезького радника Костянтина Чорбу.

Є історична згадка про те, що «Чорби якийсь час жили в Красилові в палаці, затіненому віковими липами і оточеному красивим на той час парком». У 1837 р. енергійний та підприємливий Костянтин Чорба розпочав будівництво у Красилові найбільшого підприємства – цукроварні. Вже у 1842 р. цукроварня дала першу продукцію. По смерті Ідалії Чорби (дані про дату її смерті досить суперечливі: 1861 р., середина 60-х років 19 ст.) викупний акт фіксує нових власників її маєтку: дітей Ідалії – Костянтина, Яна і Марію.

            На кінець ХIХ ст. новим власником виявився дуже багатий польський поміщик Емерик Северинович Маньковський (1826-1913). Е.Маньковським було засновано ряд дитячих притулків, в т.ч.і в Красилові. Утримувався красилівський притулок на кошти родини Маньковських.

         

Марія (Ярошинська) Маньковська

                                         

Кароль Маньковський

Емерик Маньковський

Емерик (старший) Маньковський передав красилівську маєтність сину, Емерику. Емерик-молодший народився у 1856 р.; одружився з Марією Ярошинською, теж дуже заможною, мав з нею двох дітей: Кароля, 1895 р. народження та Юзефа, 1904 р.н. Коли саме Емерик-старший передав красилівську маєтність сину, нам не відомо. Але на початку 20 ст. власником у Красилові був Емерик-молодший. Але у 1909 р. він помирає. Останніми власниками цієї маєтності були його сини Кароль і Юзеф. До повноліття старшого з них опікувалася маєтком їх мати Марія, яка постійно проживала в Красилові. То ж і збереглася в людській пам’яті саме вона – пані Маньковська – як власниця цукрового заводу та гарного палацу.

    Революція і громадянська війна наклали темний відбиток на садибу Маньковських. Жителі містечка ласо позирали у бік колишнього панського маєтку, прикидаючи, чим саме там можна поживитися. Але завдячуючи тому, що у Красилові був створений польський легіон, який стояв на цукровому заводі   (для захисту цукрового заводу і польського населення), розподіл землі й подальше розграбування маєтку в грудні  1917-січні 1918 р. відбулися не так інтенсивно, як це було в більшості маєтків Красилівщини. Та все ж маєток було пограбовано,а доля Марії Маньковської, дворянки з великим серцем і доброю душею, що опікувалась дитячими будинками,стала драматичною.

За однією з версій пані Маньковську розстріляли більшовики в 1919 році. Існує також версія, що Марія Маньковська все ж врятувалася від небезпеки, завчасно виїхавши в Польщу. Але всі ці версії й надалі залишаються нерозгаданою таємницею останніх днів цієї величної жінки, яка залишила в памяті нашого містечка та краю світлий слід.